Есе

«Моя педагогічна філософія»

Покликання наше — навчати.
На крила дітей піднімати,
Бо вчитель — це скульптор душі.
Він ласкою мусить зігріти,
Добром напоїти серця,
І вірно, безмежно любити.
Ось вчительська мудрість уся.

      У кожної людини на певному етапі життя виникає питання «Ким же мені бути?». Мені здається, відповідь на це питання я знала завжди… З самого дитинства я мріяла стати учителем. Роки йшли, я дорослішала, але ця мрія не змінювалася, а навпаки, я все більше розуміла, що це моє покликання.. Це нелегка професія, вона вимагає кропіткої праці, натхнення, чималих зусиль.. Учитель - це не просто професія... Це  - стиль життя.. Коли я вперше зайшла в клас, коли подивилася в очі дітей, я зрозуміла, що це саме те, про що я мріяла, я зрозуміла, що знайшла себе і що моя дитяча мрія здійснилася.

    Щодня, приходячи до школи, я бачу ці допитливі і життєрадісні оченята дітей…Яка ж це радість відчувати їх посмішки! Спілкування з дітьми дає мені силу і радість життя.. Я віддаю їм частинку свого серця, свою любов, своє тепло.. І стільки ж отримую від них - дитячі обійми, щирі слова, дитячу любов.. Це не можна ні з чим зрівняти, ці почуття переповнюють, надихають, дарують крила!

   Я вирішила взяти участь в фестивалі «Нове ім’я» для того, щоб познайомитися та поспілкуватися  з новими людьми, проявити себе та навчитися чогось нового. Адже учитель завжди повинен учитися, інакше не зможе учити інших.

  Я розумію, що в мене ще зовсім мало досвіду, що мені потрібно ще багато чого навчитися самій, потрібно багато що зробити. Постійно треба освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії, довідники, знати психологію дитини. У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну позицію. І я вчуся.. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива… Але мені це подобається.. Професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме вчитель сіє те перше зернятко знань в дитину, яка в майбутньому стане Людиною. Він буде завжди пам’ятати того, хто посіяв зернятка знань в його людській душі і свідомості.

   Учитель – важлива людина в житті кожного. Він працює з найціннішим – особистістю. Вчитель не тільки вчить, він допомагає, скеровує, виховує, підказує, шукає…  Бути вчителем, означає не просто знати свій предмет, а бути обізнаним у різних сферах життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина — це маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати особистість.  А найбільшою нагородою для вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ. Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником, провідником і володарем скарбниці знань.

   Дати дітям радість праці. Радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - одна із важливих заповідей сучасної школи. В навчанні не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні.    Ми, вчителі,  самі будуємо своє майбутнє, і рівень наших знань теж повинен хвилювати в першу чергу нас.

      Я шукаю сьогодні такі стежки до душ дітей, щоб завоювати у них довір’я і викликати інтерес до самого простого процесу оволодіння знаннями і виховання у собі найкращих людських рис. Мені здається в мене це виходить. Адже головне любити те, чим ти займаєшся, тоді робота буде приносити задоволення, а не виснаження.

   На особистому досвіді, я зрозуміла, що головне у відношенні з дітьми – це поважати їх так само, як себе. У кожній дитині є щось гарне, треба тільки вміти розглянути, а ще важливіше, показати це гарне самій дитині. У цьому, на мою думку, і полягає головне завдання педагога.

   Я мрію, що мої учні  будуть згадувати про мене як про доброго друга. Адже ми вміємо любити того, хто любить нас. Та виховати людину можна тільки любов'ю.. Мені здається, що тут доречний ефект бумеранга..  Я віддаю всю свою любов, але мені вона повертається подвійно через моїх учнів!..

«Кожна дитина – людина,

Кожна людина – особистість».